^наверх

header

foto1 foto2 foto3 foto4 foto5

Юридические услуги в городе Сумы и области.


Контакты
моб. 0501603550, 0681858919
e-mail: vivat.sumy@gmail.com

Юридическая консультация Толмачёвых.

Юридические услуги предоставляются по адресу: г. Сумы, ул. Набережная р. Стрелки, д. 28, к. 1 (вход со двора)

Принцип NON BIS IN IDEM (заборони притягнення до відповідальності або покарання двічі за одне й те саме діяння) (привести приклад рішення ЄСПЛ в конкретній справі).

Стаття 4 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «Право не бути притягненим до суду або покараним двічі.»

  1. Нікого не може бути вдруге притягнено до суду або покарано в порядку кримінального провадження під юрисдикцією однієї і тієї самої держави за правопорушення, за яке його вже було остаточно виправдано або засуджено відповідно до закону та кримінальної процедури цієї держави.
  2. Положення попереднього пункту не перешкоджають відновленню провадження у справі згідно із законом та кримінальною процедурою відповідної держави за наявності нових або нововиявлених фактів чи в разі виявлення суттєвих недоліків у попередньому судовому розгляді, які могли вплинути на результати розгляду справи.

Non bis in idem (лат.) — принцип юридичної відповідальності, який означає, що особа не може бути притягнута до юридичної відповідальності двічі за одне й те саме правопорушення.

Справа «Ігор Тарасов проти України» 

Заявник брав участь у бійці в місцевому барі, внаслідок якої працівники бару зазнали тілесних ушкоджень, а майну бару було завдано шкоди. Для врегулювання ситуації на місце події прибула міліція. Працівники міліції доправили заявника та його товариша до відділу міліції. Заявника було затримано за вчинення адміністративного правопорушення «дрібне хуліганство», передбаченого Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Суд визнав заявника винним у вчиненні зазначеного правопорушення та наклав на нього стягнення у вигляді адміністративного арешту строком

Рішення оскарженню не підлягало та набуло законної сили.

Слідчий PB УМВС України порушив кримінальну справу щодо заявника за порушення громадського порядку у барі. Суд постановив вирок у кримінальній справі. Також він вирішив спір за цивільним позовом потерпілих в рамках кримінального провадження. Суд визнав заявника винним у вчиненні двох злочинів: «Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження» (був приєднаний епізод про побиття дружини) та «Хуліганство» з обтяжуючими обставинами.

 Стосовно першого злочину районний суд встановив, що заявник побив свою дружину, умисно завдавши їй тілесних ушкоджень середньої тяжкості.

Щодо другого злочину суд встановив, що заявник та його співучасник вчинили серйозне порушення громадського порядку.

Суд призначив заявникові покарання у вигляді позбавлення волі строком на три роки за сукупністю двох злочинів із застосуванням примусових заходів медичного характеру за місцем відбування покарання. Районний суд також розглянув заперечення заявника, що на нього раніше вже було накладено адміністративне стягнення у зв’язку з тими ж подіями. Цей аргумент було відхилено судом на тій підставі, що раніше заявника було притягнуто до відповідальності за Кодексом України про адміністративні правопорушення та накладено адміністративне стягнення, що було іншим видом юридичної відповідальності. Відповідно справа про адміністративне правопорушення не перешкоджала кримінальному провадженню.

Апеляційний суд змінив вирок районного суду в частині вжиття заходів медичного характеру щодо заявника та його цивільної відповідальності. Верховний Суд України за відсутності заявника відмовив у задоволенні його касаційної скарги. Твердження заявника, що його двічі притягнули до юридичної відповідальності за одне і те саме правопорушення, було відхилено судами як необґрунтоване.

Суд, вважає, що друге засудження за «хуліганство» розкрило нові відповідні факти, про які не згадувалось у першому випадку: завдання тілесних ушкоджень працівникам бару та заподіяння майнової шкоди власнику бару. Суд зазначає, що ці нові елементи також були складовими частинами тієї ж безперервної поведінки, яку лише частково було охарактеризовано під час першого засудження. Зокрема, як вбачається з другого засудження, заявник не тільки «схопив» дерев’яну ніжку від стільця та «розмахував» нею, але й використав цей предмет для завдання працівникам бару певних тілесних ушкоджень та заподіяння майнової шкоди власнику бару. Отже, перше засудження стосувалося деяких дій заявника, вчинених в рамках більш широкого безперервного діяння, охопленого тим самим злочинним наміром заявника. Щодо інших фактичних складових, які були використані для першого засудження, Суд зазначає, що друге притягнення заявника до відповідальності також стосувалося використання ним нецензурної лексики, яке було складовою частиною злочинної поведінки заявника у другій справі. На підтвердження своїх висновків щодо фактів суд навів твердження потерпілих, які вказували на те, що заявник погрожував застосуванням фізичного насильства, а Б. намагався його заспокоїти. Це відповідає тим частинам фактів, які було використано для першого притягнення до відповідальності.

Отже, Суд доходить висновку, що факти, які двічі призвели до притягнення заявника до відповідальності, були нерозривно пов’язані між собою, та що оцінка національних судів другого провадження по суті стосувалася тих самих фактів, що досліджувалися і у першому провадженні

Мета статті 4 Протоколу № 7 полягає у забороні повторення проваджень, рішення за результатами яких «набрали законної сили».  У цій справі перше провадження завершилось, коли районний суд визнав заявника винним у вчиненні дрібного хуліганства і таке рішення не підлягало оскарженню та набрало законної сили. Друге провадження було розпочато вже після набрання рішенням за результатами першого провадження законної сили. Варто зазначити, що районний суд не дійшов висновку про те, що друге провадження суперечило принципу ne bis in idem, відхиливши доводи заявника на тій підставі, що перша справа стосувалася іншого виду відповідальності.  Отже, Суд постановив, що було порушення статті 4 Протоколу № 7.

Суд оголосив прийнятною скаргу за статтею 4 Протоколу № 7, постановив, що було її порушеня статті 4 Протоколу № 7 і, що встановлення порушення само по собі становить достатню справедливу сатисфакцію за моральну шкоду, якої зазнав заявник.

Copyrigcht © 2015 Юридическая консультация Толмачевых
Яндекс.Метрика