^наверх

header

foto1 foto2 foto3 foto4 foto5

Юридические услуги в городе Сумы и области.


Контакты
моб. 0501603550, 0681858919
e-mail: vivat.sumy@gmail.com

Юридическая консультация Толмачёвых.

Юридические услуги предоставляются по адресу: г. Сумы, ул. Набережная р. Стрелки, д. 28, к. 1 (вход со двора)

Свобода вираження поглядів (навести приклад рішення ЄСПЛ у конкретній справі).

         Відповідно до статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Європейська конвенція, Конвенція) «Свобода вираження поглядів»:

  1. Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств.
  2. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов’язане з обов’язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

         Як Конституція України (ст. 9), так і ст. 10 Конвенції про захист прав і основних свобод людини встановлює, що втручання з боку державних органів у право на свободу вираження поглядів відбуватись може, але для цього воно повинно відповідати таким вимогам: а) втручання має бути передбачене законом; б) втручання має відповідати законним цілям, тобто бути здійсненим в інтересах громадського порядку, з метою запобігання правопорушенням чи злочинам, для захисту здоров'я і моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

           Без сумніву, можуть бути й інші види втручання в зазначене право, але необхідно звернути увагу на те, що практично у всіх справах, які протягом багатьох років розглядалися в Європейському суді з прав людини, втручанням є рішення національного судового органу. Європейський суд, який не є апеляційною інстанцією щодо національних судових органів, не може скасувати або змінити рішення національного суду, але обов'язок держави у випадку констатації Європейським судом порушення прав, гарантованих Конвенцією, - відновити судове провадження, яке відповідало б вимогам, гарантованим Конвенцією.

 Приклад: Справа «Швидка проти України» 

       24 серпня 2011 року під час святкових урочистостей з нагоди Дня незалежності України за участі Президента України, яким на той час був пан Янукович, відбулася офіційна церемонія покладання вінка до пам’ятника Тарасу Шевченку - відомому українському поету та громадському діячу.

      Заявниця, член опозиційної партії «Батьківщина», брала участь у публічному зібранні, організованому цією партією з нагоди Дня Незалежності. За твердженнями заявниці, початок мітингу було відкладено через вищезазначену офіційну церемонію покладання вінка.

       Після церемонії заявниця підійшла до покладеного п. Януковичем вінка та відірвала частину стрічки з написом «Президент України В.Ф. Янукович», не пошкодивши сам вінок. Цим вона хотіла висловити свою позицію, що через низку причин п. Янукович не може називатися Президентом України.

        25 серпня 2011 року заявницю було затримано та доправлено до районного управління внутрішніх справ України в м. Києві, де було складено протокол, у якому зазначалося, що її дії становили дрібне хуліганство і порушували статтю 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Заявниця, якій не дозволили порадитися з адвокатом, відмовилася підписувати цей протокол.

        Суд, на засіданні якого були присутні заявниця та захисник, якого вона тим часом найняла, визнав заявницю винною у вчиненні дрібного хуліганства та наклав на неї стягнення у вигляді адміністративного арешту строком на десять діб. Суд пояснив, що він вирішив застосувати таке покарання з огляду на характер вчиненого правопорушення, цинічне ставлення заявниці та невизнання нею своєї провини. Під час судового засідання заявниця стверджувала, що вона висловила свою громадянську позицію і що вона не псувала вінок, а лише відірвала шматок стрічки, щоб показати її своїм дітям, онукам та знайомим, які голосували за п. Януковича.

      Заявниця стверджувала, що було порушено її право на свободу вираження поглядів за статтею 10 Конвенції.

     Заявниця стверджувала, що, відірвавши від покладеного п. Януковичем вінка стрічку з написом «Президент України В.Ф. Янукович», вона висловила свою цілковиту незгоду з його політикою, включаючи утиски опозиції. За її твердженнями, цей вчинок також мав на меті виразити її протест проти ув’язнення опозиційного лідера пані Юлії Тимошенко. Більше того, заявниця прагнула показати своє розчарування обмеженнями, встановленими для громадськості у зв’язку із заходами по забезпеченню безпеки п. Януковича під час проведення офіційної церемонії покладання вінка. Вона наголошувала, що не пошкоджувала вінок та не порушувала громадський порядок.

         Заявниця також стверджувала, що її вчинку не було надано правильну юридичну кваліфікацію, оскільки він не становив яку-небудь форму хуліганства. Насамкінець вона стверджувала, що її арешт строком на десять діб був абсолютно непропорційним правопорушенню, у вчиненні якого її обвинувачено.

            Уряд стверджував, що заявниця ніколи зрозуміло не пояснювала, що саме вона прагнула виразити своїм вчинком. У будь-якому разі, Уряд наполягав на тому, що її було притягнуто до відповідальності не за незгоду з політикою або політичною діяльністю Президента Януковича, а за те, що вона відірвала стрічку з покладеного ним вінка. Уряд вважав, що національні суди здійснили всебічну та вірну юридичну і фактологічну оцінку дій заявниці і що застосоване до неї стягнення було розумним та пропорційним.

         Згідно з усталеною практикою Суду, свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції, є однією з важливих засад демократичного суспільства і однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції свобода вираження поглядів стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або несерйозні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти.

       Як вказано у статті 10 Конвенції, здійснення свободи вираження поглядів, яку захищає ця стаття, може підлягати обмеженням, які, проте, мають бути чітко роз’яснені, а потреба в них переконливо встановлена. Для того, щоб втручання було виправданим за статтею 10 Конвенції, воно має бути «встановленим законом», переслідувати одну або більше легітимних цілей, зазначених у другому пункті цього положення, та бути «необхідним в демократичному суспільстві» – тобто пропорційним переслідуваній меті. При оцінці пропорційності втручання слід враховувати, серед інших чинників, характер та суворість застосованих. Більше того, Суд повинен особливо ретельно розглядати справи, у яких стягнення, застосовані національними органами влади за ненасильницьку поведінку, включають у себе покарання у вигляді позбавлення.

         У зв’язку з цим Суд зазначає, що він розглядав різні форми вираження поглядів, які підпадають під дію статті 10 Конвенції. Наприклад, Суд дійшов висновку, що коротка публічна демонстрація перед Парламентом кількох предметів брудного одягу, яка мала символізувати «брудну білизну держави», була формою вираження політичних поглядів.

        У цій справі заявниця відірвала стрічку від вінка, покладеного Президентом України до пам’ятника відомому українському поетові у День незалежності України, і багато людей були свідками цього вчинку. Також заслуговує на увагу і те, що заявниця належала до опозиційної політичної партії «Батьківщина», керівник якої, пані Тимошенко, на той час відбувала покарання у вигляді позбавлення волі. Зважаючи на поведінку заявниці та її контекст, Суд погоджується із тим, що своїм вчинком вона прагнула поширити серед людей навколо неї певні ідеї щодо Президента. Тому цей вчинок можна вважати формою вираження політичних поглядів. Відповідно Суд вважає, що застосування до заявниці за цей вчинок стягнення у вигляді десятиденного адміністративного арешту становило втручання у її право на свободу вираження поглядів.

       Зважаючи на вищезазначені зауваження, Суд також доходить висновку, що застосований до заявниці захід переслідував легітимну мету захисту громадського порядку та прав інших громадян. Залишається встановити, чи був цей захід «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення цієї мети.

       Як зазначено у Кодексі України про адміністративні правопорушення та у подальших роз’ясненнях Пленуму Верховного Суду України, адміністративні правопорушення (тобто незначні правопорушення за законодавством України) караються арештом лише у виключних випадках. Проте національні суди застосували до заявниці, шістдесятитрирічної жінки без судимостей, найбільш суворе покарання за правопорушення, яке не призвело до жодного насильства або загрози. Вчиняючи так, суд посилався на відмову заявниці визнавати свою провину, таким чином накладаючи на неї стягнення за небажання змінити свої політичні погляди. Суд не знаходить цьому жодного виправдання і вважає захід непропорційним переслідуваній меті.

        Тому Суд вважає, що було порушено право заявниці на свободу вираження поглядів й відповідно було порушення статті 10 Конвенції.

Copyrigcht © 2015 Юридическая консультация Толмачевых
Яндекс.Метрика