^наверх

header

foto1 foto2 foto3 foto4 foto5

Юридические услуги в городе Сумы и области.


Контакти
моб. +380509166575
e-mail: vivat.sumy@gmail.com

Юридическая консультация Толмачёвых.

Юридичні послуги надаються за адресою: м. Суми, вул. Набережна р. Стрілки, б. 28, к. 1 (вхід з двору)

Послуги надають

                                                                                                   

Корисна інформація

Конституційні права людини і громадянина. Механізм реалізації цих прав. Захист прав людини і громадянина. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про посилення судового захисту прав та свобод людини і громадянина».

    Найважливіші суб’єктивні права і свободи закріплюються в розділі ІІ “Права, свободи та обов’язки людини і громадянина” Конституції України. У юридичній навчальній літературі існує декілька класифікацій конституційних прав і свобод, та теоретично і практично значущим є поділ на:

      Особисті (ст. 23-24, 27–35, 51–52 Конституції України), які передбачає:
вільний розвиток особистості (ст. 23 Конституції України);
рівність перед законом (ст. 24 Конституції України);
право на життя (ст. 27 Конституції України);
право на захист свого та інших людей життя і здоров’я від протиправних посягань (ст. 27 Конституції України);
повага до честі та гідності (ст. 28 Конституції України);
недоторканність особистості та свобода (ст. 29 Конституції України);
право на правову допомогу (ст. 29, 59 Конституції України);
недоторканність житла (ст. 30 Конституції України);
таємниця листування, телефонних розмов та телеграфних повідомлень (ст. 31 Конституції України);
право на судовий захист та оскарження свого затримання (ст. 29, 32 Конституції України)
безпека (ст. 32 Конституції України);
охорона законом особистого та сімейного життя (ст. 32 Конституції України);
вільне пересування та вибір місця проживання (ст. 33 Конституції України);
свобода світогляду (ст. 11, 35 Конституції України);
захист своїх та чужих трудових прав та свобод (ст. 44 Конституції України);
достатній життєвий рівень (ст. 48 Конституції України);
вільний вступ до шлюбу (ст. 51 Конституції України);
право на розвиток національної самобутності (ст. 53, 11 Конституції України).

       Політичні (ст.ст. 36–40 Конституції України), які передбачають:
право на громадянство (ст.ст. 4, 25, 26 Конституції України);
свобода слова, думки, поглядів та переконань (ст. 34 Конституції України);
свобода друку (поширення інформації) (ст. 34 Конституції України);
право об’єднання в політичні партії, громадські організації та профспілки (ст. 36 Конституції України);
право обирати та бути обраним (ст. 38 Конституції України);
право брати участь в управлінні державою та громадськими справами (ст. 38 Конституції України);
право обговорювати та приймати закони та рішення загальнодержавного та місцевого значення (ст. 38 Конституції України);
свобода проведення мітингів, зборів, походів і демонстрацій (ст. 39 Конституції України);
право вносити до державних та громадських організацій пропозиції та запити (ст. 40 Конституції України);
право на оскарження дій посадових осіб, установ, організацій і т. п. (ст. 55 Конституції України).
право на погашення збитків, спричинених незаконними діями посадових осіб (ст. 62 Конституції України).

      Економічні (ст. 41–45 Конституції України), які передбачають:
користування природними та іншими об’єктами суспільної власності (ст. 13 Конституції України);
приватну власність (ст. 41 Конституції України);
підприємницьку діяльність (ст. 42 Конституції України);
захист прав споживачів (ст. 42 Конституції України);
працю, на вибір професії та сфери діяльності (ст. 43 Конституції України);
відповідні умови праці (ст. 43 Конституції України);
справедливу оплату праці (ст. 43 Конституції України);
страйки з приводу економічних та соціальних питань (ст. 44 Конституції України).
соціальне забезпечення та захист (ст. 46 Конституції України).

       Соціальні (ст.ст. 46–49 Конституції України), які передбачають право на :
відпочинок (ст. 45 Конституції України).
соціальний захист (ст. 46 Конституції України)
житло (ст. 47 Конституції України);
охорону здоров’я (ст. 49 Конституції України);
безпеку довкілля (ст. 50 Конституції України).

      Екологічні (ст. 50 Конституції України).

      Культурні (ст.ст. 53–54 Конституції України), які передбачають право на:
освіту (ст. 43, 51, 53 Конституції України);
технічну, художню та наукову творчість (ст. 54 Конституції України);
результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст. 54 Конституції України);
використання здобутків культури та мистецтва (ст. 11, 54 Конституції України).

    Механізм реалізації та захист конституційних прав і свобод здійснюється в судовому порядку, передбаченого чинним законодавством, в залежності від галузевої належності справи. Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

    Постанова Пленуму Верховного Суду України від 30.05.97 № 7 “Про посилення судового захисту прав та свобод людини і громадянина”.

     Відповідно до ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права й свободи людини і громадянина та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суди як органи державної влади зобов’язані своєчасно й дієво захищати ці права та свободи шляхом розгляду цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення.
      В цілому суди України забезпечують відновлення порушених прав і свобод людини. Разом з тим у цій діяльності є недоліки та упущення. Не завжди виконуються судами вимоги закону про всебічне, повне й об’єктивне дослідження обставин справи, ще допускаються помилки в оцінці доказів і застосуванні норм закону. Інколи за наявності підстав для ухвалення виправдувального вироку справи направляються на додаткове розслідування. Не викорінено необгрунтоване засудження громадян і безпідставне виправдання осіб, які вчинили злочини.
     Не завжди забезпечується право громадян на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Трапляються випадки необгрунтованої відмови громадянам у задоволенні позовів про захист трудових, майнових, житлових та інших прав.
     На ефективність судової діяльності впливають істотні недоліки в роботі органів дізнання і попереднього слідства, інших правоохоронних органів. Є випадки ігнорування слідчими закону, фальсифікації матеріалів попереднього слідства. Органи внутрішніх справ не завжди задовільно здійснюють розшук підсудних. Нерідко конвойні підрозділи несвоєчасно доставляють підсудних у судове засідання, не виконують розпоряджень суду про привід підсудних, свідків і потерпілих, що призводить до грубого порушення встановлених законом строків розгляду справ. Посадові особи органів дізнання, попереднього слідства, а також прокурори нерідко порушують вимоги закону щодо строків тримання обвинувачених під вартою і порядку їх продовження, приховують порушення цих строків.
    Порушення вимог процесуального закону в стадії досудового розслідування призводять до тяганини при його провадженні та судовому розгляді справ, ущемлюють законні права й інтереси потерпілих, обвинувачених, інших осіб, роблять можливим ухилення окремих обвинувачених від слідства і суду.
    Суди не завжди гостро реагують на ці факти, а нерідко й самі допускають тяганину внаслідок поверхового вивчення кримінальних справ при відданні обвинувачених до суду, упущень при досудовій підготовці цивільних справ, несвоєчасного повідомлення учасників процесу про час розгляду справ.
     Надійний захист прав та свобод людини і громадянина можливий за умови дійсної незалежності суду. Проте продовжують мати місце намагання обмежити її. Набули поширення тиск на суди з метою перешкодити всебічному, повному й об’єктивному розглядові конкретних справ або домогтися незаконного судового рішення, прояви неповаги до суду у зв’язку зі здійсненням правосуддя.
   Органи державної влади і посадові особи, які відповідно до Конституції України зобов’язані забезпечити незалежність суду, не завжди адекватно реагують на такі факти. Суди та органи суддівського самоврядування не дають належної відсічі спробам втрутитися в розгляд справ.
    З метою удосконалення судової діяльності у сфері захисту прав та свобод людини і громадянина Пленум Верховного Суду України ПОСТАНОВЛЯЄ:

  1. Звернути увагу судів на те, що вся їх діяльність повинна бути підпорядкована захисту прав та свобод людини і громадянина. Шляхом розгляду судових справ у повній відповідності з Конституцією та законами України суди зобов’язані забезпечити рівність громадян перед законом і судом.
    2. Враховуючи, що згідно з ч.2 ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, суди не вправі з часу введення Конституції в дію відмовляти фізичним чи юридичним особам у прийнятті до судового розгляду заяв і звернень. Суди не вправі відмовити у судовому захисті прав та свобод людини і громадянина, у прийнятті скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб з підстав, не передбачених Конституцією чи законом. При цьому слід мати на увазі, що коло прав і свобод людини і громадянина, закріплених Конституцією, не є вичерпним.
    3. Конституційне положення про те, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком (ч.1 ст.62 Конституції України), покладає на суди всю повноту відповідальності за правильне вирішення кожної справи. У зв’язку з цим судам слід посилити вимогливість до якості дізнання і попереднього слідства в кримінальних справах. У стадії віддання обвинуваченого до суду і в стадії судового розгляду суди повинні з’ясовувати, чи було виконано під час попереднього розслідування справи вимоги процесуального закону, чи не були порушені права підозрюваного, обвинуваченого при затриманні, арешті, проведенні обшуку та чи не були обмежені права потерпілого й інших учасників кримінального процесу. Встановивши, що під час попереднього розслідування справи було допущено істотну неповноту або неправильність дізнання чи слідства, які не можуть бути усунуті в судовому засіданні, суд відповідно до статей 237, 242 і 246 КПК та п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25.03.1988 № 3 “Про застосування судами України кримінально-процесуального законодавства, що регулює повернення справ на додаткове розслідування” (зі змінами, внесеними постановою від 4.06.1993 № 3 повинен повернути справу на додаткове розслідування. Якщо ж неповнота або неправильність дізнання чи попереднього слідства не потягла повернення справи на додаткове розслідування, суд повинен реагувати на виявлені порушення закону окремою ухвалою (постановою) або порушити питання про притягнення винних у них посадових осіб до передбаченої законом відповідальності.
    4. Згідно з ч.3 ст.62 Конституції України обвинувачення не може грунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом. У зв’язку з цим судам при розгляді кожної справи необхідно перевіряти, чи були докази, якими органи попереднього слідства обгрунтовують висновки про винність особи у вчиненні злочину, одержані відповідно до норм КПК. Якщо буде встановлено, що ті чи інші докази були одержані незаконним шляхом, суди повинні визнавати їх недопустимими і не враховувати при обгрунтуванні обвинувачення у вироку. Встановивши в стадії віддання до суду чи в судовому засіданні, що ті чи інші фактичні дані були одержані з такими порушеннями закону, які роблять їх використання як доказів недопустимим, а інші докази не дозволяють з’ясувати всі передбачені ст.64 КПК обставини, суд за наявності можливості усунути цю неповноту або неправильність дізнання чи попереднього слідства повинен відповідно до вимог ст.246 чи ст.281 КПК повернути справу на додаткове розслідування з наведенням в ухвалі (постанові) відповідних мотивів.
    5. Суди повинні гостро реагувати на факти недодержання слідчими та прокурорами передбачених ст.120 КПК строків попереднього слідства і приховування таких порушень, на недоліки в роботі конвойних підрозділів МВС, що полягають у несвоєчасній доставці підсудних у судове засідання, та на несвоєчасне виконання ухвал (постанов) про привід підсудних, свідків і потерпілих тощо.
    6. Поверхове вивчення справ, неналежна їх підготовка до судового засідання, несвоєчасне повідомлення учасників процесу про час розгляду справ, безпідставне перенесення часу їх розгляду викликають справедливе обурення громадян. У зв’язку з цим необхідно мати на увазі, що суддя несе особисту відповідальність за своєчасний і якісний розгляд справ. Навмисне порушення закону чи несумлінне його виконання, якщо це призвело до тяганини при розгляді справи й істотно обмежило права і законні інтереси громадян, слід розглядати як неналежне виконання суддею професійних обов’язків, яке тягне передбачену законом відповідальність.
    Звернути увагу посадових осіб судів, наділених правом порушувати питання про відповідальність суддів, на їх обов’язок не залишати без належного реагування жодного факту порушення закону суддями чи їх несумлінності при розгляді судових справ. Особливу увагу слід звертати на ті порушення закону, які потягли безпідставне засудження невинних чи виправдання винних у вчиненні злочинів осіб. За кожним подібним фактом необхідно проводити відповідну перевірку і за наявності до того підстав вирішувати питання про притягнення таких суддів до передбаченої законом відповідальності.
    7. Виходячи з того, що кримінальне покарання найбільш істотно обмежує конституційні права і свободи людини та громадянина, воно повинно призначатись засудженим у суворій відповідності з вимогами ст.39 КК з урахуванням обставин конкретної справи і даних щодо особи підсудного. При призначенні покарання неприпустимо зважати на обставини, які не передбачено законом (статистичні дані про кількість засуджених, що відбувають покарання в місцях позбавлення волі, про динаміку або структуру покарань за попередні періоди тощо).
    Оскільки адміністративний арешт також є передбаченим законом обмеженням прав людини, суди при розгляді справ про адміністративні правопорушення, за які до особи може бути застосовано це стягнення, повинні ретельно з’ясовувати як обставини правопорушення, так і дані про правопорушника і призначати такий арешт з наведенням відповідних мотивів лише тоді, коли інші стягнення будуть малоефективними.
    8. Враховуючи, що встановлений Конституцією України принцип незалежності суддів і підкорення їх тільки законові зобов’язує суди не допускати будь-якого втручання у вирішення конкретних справ, суди повинні за наявності підстав вирішувати питання про притягнення винних у такому втручанні осіб до передбаченої законом відповідальності.
    Для захисту прав і свобод громадян, а також професійних інтересів суддів судам слід використовувати всі повноваження органів правосуддя, передбачені розділом VIII Конституції України.
    9. Відповідно до ст.130 Конституції України фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів повинна забезпечити держава. Тому невиконання чи неналежне виконання цієї конституційної норми відповідними органами чи посадовими особами слід розцінювати як істотне порушення конституційних засад незалежності судової влади. При встановленні таких фактів суди мають у встановленому законом порядку порушувати питання про відповідальність посадових осіб чи про відповідність законів або інших нормативних актів, якими порушується названа норма, Конституції України.
    10. Судам слід неухильно виконувати вимоги закону про з’ясування причин порушень прав та свобод людини і громадянина, добиватися їх усунення шляхом постановлення окремих ухвал (постанов) та здійснення дійового контролю за їх виконанням. Разом з тим треба мати на увазі, що ці ухвали (постанови) повинні грунтуватися на достовірно встановлених фактичних даних.
    11. Особливу увагу суди повинні приділяти своєчасному й повному виконанню судових рішень, оскільки це має важливе значення для реального поновлення прав і свобод громадян.
    12. Судовим колегіям Верховного Суду України, Верховному суду Автономної Республіки Крим, обласним, Київському і Севастопольському міським судам, військовим судам регіонів слід підвищити якість роботи з тим, щоб допущені судами першої інстанції помилки виправлялись при розгляді справ у касаційному порядку чи в порядку нагляду, систематично аналізувати практику призначення кримінального покарання, причини скасування або зміни вироків у зв’язку з неправильним його призначенням, вживати заходів до виправлення допущених помилок.
Copyrigcht © 2015 Юридическая консультация Толмачевых
Яндекс.Метрика