^наверх

header

foto1 foto2 foto3 foto4 foto5

Юридические услуги в городе Сумы и области.


Контакты
моб. 0501603550, 0681858919
e-mail: vivat.sumy@gmail.com

Юридическая консультация Толмачёвых.

Юридические услуги предоставляются по адресу: г. Сумы, ул. Набережная р. Стрелки, д. 28, к. 1 (вход со двора)

Нормативно-правові акти, які регулювали діяльність адвокатури у період 1939-1962 років. Правове становище колегій адвокатів та організація діяльності юридичних консультацій. Оплата праці адвокатів, нормативне регулювання. Дисциплінарна відповідальність адвокатів і порядок оскарження дисциплінарних стягнень у цей період.

1. Нормативно-правові акти, які регулювали діяльність адвокатури у період 1939-1962 років.

1.1.   В 1939 році Совнарком СРСР прийняв «Положення про адвокатуру СРСР», в якому був відсутній термін «захисник», а були закріплені терміні «адвокат» та «адвокатура». Керівництво колегіями адвокатів в Україні здійснювалося Нарком юстиції, який, окрім функцій керівництва та нагляду, видавав обов’язкові для виконання колегіями адвокатів директиви. Адвокатам заборонили поєднувати роботу в держустановах на повну ставку з роботою в адвокатурі.


1.2.     Цього ж року було затверджено інструкцію про порядок оплати праці адвокатів.
1.3.  В 1940 році затверджено інструкцію «Про порядок проходження стажерами практики в юридичних консультаціях колегій адвокатів». Прийняті в колегію стажери проходили практику протягом одного року і у випадку її успішного проходження президія колегії адвокатів могла перевести стажера в число членів колегії адвокатів, в тому числі й до закінчення зазначеного строку.

1.4.     В період Великої Вітчизняної війни було надано право Військовим трибуналам розглядати справи у скорочені терміни (через 24 години з моменту вручення обвинуваченому обвинувального висновку) і у складі трьох постійних членів. Більшість справ, віднесених до їхнього провадження, розглядалися без участі адвоката, тому Нарком юстиції у своєму листі «Про призначення захисту на вимогу судів» 1941 року передбачив обов’язкове виділення президіями колегій адвокатів для участі в розгляді справ у військових трибуналах, коли надходило відповідне повідомлення напередодні дня слухання справи.
У цей період було значно розширено перелік випадків безкоштовного надання правової допомоги військовослужбовцям, їхнім сім’ям.

1.5.   Якість правової допомоги була передбачена наказом Наркому юстиції 1943 року «Про поліпшення роботи юридичних консультацій колегій адвокатів», інструкцією 1944 року «Про організацію контролю за якістю роботи адвокатів», директивний лист 1945 року «Про контроль за якістю роботи адвокатів, що обслуговують установи, підприємства й організації».
1.6.   В післявоєнний період було затверджено Мін’юстом СРСР Положення про юридичні консультації колегій адвокатів, яке докладно регламентувало організацію та порядок їх роботи, в колегіях запроваджено кодифікацію законодавства.

1.7.    Замість цього положення були введенні Типові правила внутрішнього трудового розпорядку для адвокатів.

1.8.  В 1962 році було затверджено «Положення про адвокатуру УРСР», яким було внесено ряд змін. Зокрема, загальні збори колегії адвокатів, окрім президії, також строком на два роки обирали ревізійну комісію, яка проводила систематичні перевірки фінансово-господарської діяльності президії колегії та юридичних консультацій. Було затверджено перелік видів юридичної допомоги, який включав надання порад, довідок, роз’яснень, складання заяв, скарг та інших документів, участь у судових процесах як захисників обвинувачених, представників відповідачів та інших заінтересованих осіб. Також положення чітко визначало, хто міг займатись адвокатською діяльністю — це право надавалося лише членам колегії адвокатів (окрім визначених виключень).

1.9. У період з 1960 р. по 1962 р. союзні республіки, у тому числі Україна, прийня­ли нові Положення про адвокатуру, які не дозволяли займатися при­ватною адвокатською практикою.

2. Правове становище колегій адвокатів та організація діяльності юридичних консультацій.

     Загальне керівництво роботою колегій здійснювалося НКЮ СРСР через НКЮ УРСР та управління НКЮ при обласних Радах депутатів трудящих. Положенням про адвокатуру визначалися: структура, завдання адвокатури, керівництво її діяльністю, порядок прийому та виключення членів колегій, дисциплінарна відповідальність.

      Колегії адвокатів визначалися як добровільні фахові об’єднання. Вони існували в усіх областях України. Загальні збори обирали таємним голосуванням строком на два роки президію та ревізійну комісію, розглядали їхні звіти, затверджували штати і кошторис колегії, правила внутрішнього розпорядку. З числа обраних загальними зборами членів президії на засіданні президії відкритим голосуванням обиралися: голова президії, його заступник, секретар.

      Президія обласної колегії адвокатів мала такі повноваження: здійснювала прийом у члени колегії та виключення з неї, накладення на адвокатів дисциплінарних стягнень; організовувала юридичні консультації і здійснювала керівництво їхньою діяльністю, призначала завідуючих юридичними консультаціями.

    Завідуючий юридичною консультацією керував консультацією, розподіляв справи між адвокатами, визначав розміри оплати за юридичну допомогу, згідно з таксою, здійснював контроль за якістю роботи адвокатів.

   Ревізійна комісія проводила систематичні перевірки фінансово-господарської діяльності президії колегії та юридичних консультацій.

      Перелік видів юридичної допомоги включав: надання порад, довідок, роз’яснень, складання заяв, скарг та інших документів, участь у судових процесах як захисників обвинувачених, представників відповідачів та інших заінтересованих осіб.
       Положення чітко визначало, хто міг займатись адвокатською діяльністю — це право надавалося лише членам колегії адвокатів. Проте в окремих випадках, з дозволу народного комісара юстиції республіки, у місцевостях, де не існувало юридичних консультацій, могли допускатися і не члени колегії.

        Змінилися вимоги до осіб, які вступали до колегії: встановлено необхідність вищої юридичної освіти, а для тих, хто закінчив юридичну школу — обов’язковий стаж практичної роботи в судових, прокурорських та інших органах юстиції не менше одного року (без цього стажу вони могли бути прийняті лише стажистами); особи без юридичної освіти повинні були мати стаж судді, прокурора, слідчого або юрисконсульта не менше трьох років.

    З ключових питань життя й діяльності колегій адвокатів і адвокатури в цілому держава продовжувала здійснювати жорсткий контроль, незважаючи на те, що колегії мали систему самоврядування, яка включала кілька органів: загальні збори (конференцію) членів колегії адвокатів, президію колегії адвокатів, ревізійну комісію.

     Наприкінці 70-х років колегії адвокатів створювалися за територіальним принципом та залишилися добровільним об'єднанням осіб. Незмінними залишилися завдання адвокатури, її організаційна структура, однак значно посилилася роль місцевих Рад депутатів трудящих у керівництві та контролі за діяльністю колегій адвокатів. Адвокатів зобов'язали використовувати всі вказані у законі засоби і способи захисту прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб. Закріплено адвокатську таємницю, заходи заохочення й дисциплінарну відповідальність адвокатів.

     Положення про адвокатуру УРСР залишило без змін структуру органів колегії адвокатів, встановивши, що вищим органом колегії є загальні збори конференція членів колегії, її виконавчим органом – президія, контрольно– ревізійним органом – ревізійна комісія. Загальні збори колегії скликалися не рідше одного разу на рік. Усі питання на загальних зборах вирішувалися більшістю голосів адвокатів, що брали участь у голосуванні. Загальні збори були повноважні: обирати президію колегії і ревізійну комісію, заслуховувати щороку звіти про їх діяльність, встановлювати чисельний склад, штати, кошторис доходів і витрат колегії, затверджувати і узгоджувати з профспілковим органом правила внутрішнього трудового розпорядку колегії, визначати порядок оплати праці. Загальним зборам належало також право дострокового відкликання членів президії і ревізійної комісії. Президія колегії адвокатів обиралася Загальними зборами членів колегії таємним голосуванням. Президія відкритим голосуванням обирала зі свого складу голову президії і його одного або декількох заступників. Президія колегії адвокатів: скликала Загальні збори колегії, організовувала юридичні консультації і керувала їх діяльністю, проводила перевірки роботи юридичних консультацій і окремих адвокатів, призначала і звільняла з роботи завідуючих юридичними консультаціями, приймала і відраховувала із членів колегії і зі складу стажистів, організовувала проходження стажування, розподіляла адвокатів по юридичних консультаціях, затверджувала штати і кошториси юридичних консультацій, застосовувала заходи заохочення, розглядала справи про дисциплінарну відповідальність членів колегії, здійснювала контроль за дотриманням порядку оплати юридичної допомоги, розпоряджалася засобами колегії відповідно до кошторису, представляла колегію в державних і громадських організаціях, вела статистичну роботу і фінансову звітність і представляла її разом з повідомленнями про діяльність колегії органам влади. Ревізійна комісія перевіряла фінансово–господарську діяльність президії колегії й юридичних консультацій, а також здійснювала контроль за порядком та строками вирішення пропозицій, заяв і скарг. Ревізійна комісія не наділялася правами виконавчого органу. Всі свої зауваження, пропозиції і висновки вона адресувала президії чи загальним зборам, які повинні були вжити заходів щодо усунення виявлених недоліків. Ревізійна комісія була підзвітна вищому органу колегії і тільки йому подавала звіт про свою діяльність. Для організації роботи адвокатів по наданню юридичної допомоги президіями колегій адвокатів у містах і інших населених пунктах створюються юридичні консультації на правах юридичної особи, що мають поточний рахунок у Держбанку або в ощадкасі, печатку і штамп із позначенням свого найменування і приналежності до відповідної колегії адвокатів. Юридична консультація являє собою основну робочу ланку адвокатури, де ведеться прийом громадян, видаються довідки і даються роз’яснення з питань права, складаються заяви, скарги й інші документи правового характеру. Як офіційний орган колегії адвокатів вона має право запиту різних довідок, характеристик, паперів по справах, що ведуть адвокати консультацій. Різні посадові особи і організації за вимогою консультації зобов’язані надати відповідні матеріали. З метою зміцнення кадрів адвокатури і підвищення якості їх праці в Положенні передбачалися більш високі вимоги до осіб, які приймаються до колегії адвокатів. Так, відповідно до статті 15 Положення в члени колегії приймалися громадяни, які мали вищу юридичну освіту і стаж роботи за спеціальністю юриста не менше двох років. Новим було також і правило, згідно з яким прийом у члени колегії адвокатів вказаних осіб міг бути зумовлений проходженням іспитового строку тривалістю до трьох місяців, і якщо результат випробування виявлявся незадовільним, то президія колегії виносила рішення про відрахування. Випускники юридичних вузів, які не мали дворічного стажу практичної роботи за спеціальністю юриста або при недостатності такого стажу приймалися в колегію лише після успішного проходження стажування строком від шести місяців до одного року. Керівництво роботою стажистів і контроль за їх підготовкою до самостійної діяльності здійснювала президія колегії адвокатів. Положення конкретизувало і розширило перелік прав і обов’язків адвокатів при наданні ними юридичної допомоги громадянам і організаціям. Права членів колегії адвокатів, які встановлювалися в статті 18 Положення, можна поділити на дві групи. Одна група прав, яка випливала з членства в колегії, стосувалася адвокатів по відношенню до самої колегії, до її окремих ланок і органів. Зокрема адвокати мали право обирати і бути обраними в органи колегії. Вони мали право контролювати роботу виборних органів шляхом участі в їх засіданнях, ставити перед органами колегії питання, які стосуються її діяльності, вносити пропозиції щодо поліпшення її роботи, брати участь в засіданні органів колегії і на зборах в юридичних консультаціях і вимагати відповіді по суті поставлених запитань. Будь-я кий адвокат, який присутній на засіданні органів колегії, був вправі ставити питання і висловлювати свою думку по суті справи, що розглядалася. Адвокати мали право брати особисту участь в усіх випадках обговорення їх поведінки на засіданнях органів колегії і на зборах в юридичних консультаціях. Член колегії був вправі знати, що саме є предметом обговорення, і давати свої пояснення. Крім того, адвокат мав право за власним бажанням вийти зі складу членів колегії. Іншу частину прав, що передбачалися статтею 18 Положення і яка випливала з членства в колегії, адвокат отримував, вступаючи у взаємовідносини з державними і громадськими органами, з громадянами та іншими суб’єктами. Так, він міг представляти осіб, що звернулися за юридичною допомогою, в усіх державних і громадських організаціях, до компетенції яких входило вирішення відповідних питань. Це право звільняло адвоката від необхідності виконувати свої професійні обов’язки лише в одній місцевості, а також давало змогу громадянам звертатися за юридичною допомогою до будь-якої консультації. Крім того, член колегії мав право запитувати через юридичну консультацію довідки, характеристики та інші документи, необхідні у зв’язку з наданням юридичної допомоги. Цьому праву адвокатів відповідав обов’язок державних і громадських організацій видавати ці документи або їх копії у встановленому порядку. Положення про адвокатуру в УРСР підкреслювало, що адвокат зобов’язаний у своїй діяльності точно і неухильно додержувати вимог чинного законодавства, використовувати всі передбачені законам засоби і способи захисту прав і законних інтересів громадян і організацій, які звернулися до нього за юридичною допомогою. Положення закріплювало перелік випадків, коли адвокат не вправі приймати доручення по наданню юридичної допомоги. За наявності таких обставин адвокат повинен відмовитися від здійснення функцій захисника. З тих же підстав він усувався на попередньому слідстві постановою слідчого або прокурора, а в суді ухвалою суду. Рішення про усунення необхідно було мотивувати і забезпечити особі можливість отримати юридичну допомогу від іншого адвоката. Дана норма Положення покликана була забезпечити інтереси осіб, яким надається юридична допомога, і правосуддя від небажаного впливу. Адвокат також не мав права розголошувати відомості, повідомлені йому довірителем в зв’язку з наданням юридичної допомоги. Збереження дорученої таємниці клієнта є професійний, моральний обов’язок адвоката. Необхідність цієї норми зумовлена зацікавленістю суспільства і держави у належному здійсненні юридичної допомоги, що неможливо без довіри до адвокатів з боку осіб, які звертаються до них за юридичною допомогою

3. Оплата праці адвокатів, нормативне регулювання.

    Положенням про адвокатуру 1922р. було закріплено такий порядок оплати праці захисників: а) підсудні в справах, в яких участь захисника була обов’язковою, а також особи, визнані спеціальною постановою народного суду незаможними, звільнялися від плати; б) робітники державних і приватних підприємств, члени комнезамів, військовослужбовці, службовці державних установ і підприємств оплачували послуги захисників за таксою, встановленою НКЮ; в) в інших випадках винагорода захисників визначалася за погодженням із заінтересованою стороною. Захисники зі своєї винагороди вносили у фонд колегії певне процентне відрахування, що встановлювалося НКЮ.

      В 30-х роках оплата повинна була здійснюватися на підставі інструкції, затвердженої наказом № 85 НКЮ СРСР від 2 жовтня 1939 р., згідно якої встановлювалися обов'язкові тарифи за надання юридичної допомоги. До самого кінця сталінського періоду Комісаріат Юстиції успішно користувався цим правом, продовжуючи все більше і більше скорочувати можливості самої адвокатури у визначенні власної гонорарної політики.

     Значна увага у п’ятдесятих роках була прикута до питань оплати праці адвокатів, яка не змінювалася з кінця тридцятих років. Проводилися за узгодженням з Мін’юстом експерименти з застосуванням різних систем оплати праці адвокатів, зокрема на підставі збереження кваліфікаційних розрядів адвокатів, однак позитивних результатів експериментування не дало.

   Врешті було позитивно вирішено питання оплати праці адвокатів з коштів, що надходили до юридичної консультації за надання юридичної допомоги.

     У Положенні передбачалося, що кошти колегії адвокатів утворювалися з сум, які відраховувалися юридичними консультаціями з надходжень за надану юридичну допомогу. Розмір цих відрахувань встановлювався загальними зборами членів колегії адвокатів, але не міг перевищувати 30 % суми гонорару адвоката, що надходив до юридичної консультації.

       Окремо слід спинитися на питанні оплати праці захисників після переходу на колективні форми роботи. Адже необхідно було знайти найдоцільніший варіант, який і відповідав би новим методам діяльності захисників і стимулював їхню працю. До цього часу практика оплати праці захисників у республіці знала різні форми. Так, однією з перших була преміально–марочна система, за якою захисникові виплачувалася певна частина його заробітку, а решта, за винятком витрат на управлінський апарат, надходила до загального фонду, з якого кожному захисникові видавали певну суму залежно від кількості встановлених йому за кваліфікацією марок. При цьому не враховувалися кількість і якість праці захисника. Тому з 17 травня 1931 р. наказом НКЮ міжрайонним колегіям захисників була запропонована розрядно–пайова форма: захисникові присвоювався розряд, залежно від якого оплачувалася праця: 1–й розряд – 1 пай; 2–й – 1,5, 3–й – 2, 4–й – 2,5, 5–й – 3 паї. При цьому мінімум і максимум заробітної плати для кожної колегії встановлював НКЮ. Проте й така система не містила достатніх стимулів для підвищення кваліфікації, якості роботи захисників. У зв’язку з цим у грудні 1931 р. була запропонована 7–розрядна сітка, за якою співвідношення між нижчим і вищим розрядами встановлювалося в пропорції 1:3. Якщо затверджувалися нові оклади для захисників, то вони не мали бути нижчими від загального мінімуму зарплати. За певні показники роботи захисника встановлювалася додаткова зарплата. Та й ця форма оплати праці виявилася непридатною, оскільки поділ на розряди не мав відповідних критеріїв та обґрунтування. Намагаючись урахувати невдалий досвід уже випробуваних форм оплати праці захисників, усунути виявлені недоліки, що стали їх результатом, з 26 квітня 1932 р. НКЮ УРСР запровадив систему госпрозрахунку, за якою кожна юридична консультація перетворювалася на госпрозрахункові бригади. У чому полягав зміст цієї системи? Юридичній консультації давався певний оперативний план, який розроблявся на матеріалах її минулої роботи, роботи суду, з обліком усієї кон’юнктури району (кількості населення і т.д.). Він обов’язково пов’язувався з планом роботи інших організацій юстиції району. На основі цього плану консультації давався фінансовий план, який передбачав контрольну цифру прибутків, тобто суму гонорарів за платну юридичну допомогу. А витратна частина йшла на утримання самої консультації, на масову роботу. При перевиконанні оперативного плану юридична консультація мала право на одержання приробітку. Для цього створювався фонд із залишків надходжень понад контрольну цифру. Розмір відрахувань у цей фонд бригадного приробітку встановлювався від 30 до 50 % – залежно від ступеня перевиконання оперативного плану. При наявності заощадження у розрахунковій частині частина заощадженої суми – від 40 до 60 %, залежно від відсотка заощадження до загальної суми витрат – теж передавалася в преміальний фонд бригади. Він розподілявся між окремими членами бригади пропорційно їхній заробітній платі. Слід підкреслити, що ця система зустріла досить сильний опір колегій захисників, які справедливо вважали адвокатську діяльність такою специфічною галуззю, яку ніяк не можна планувати.       

    Праця адвоката оплачувалася з коштів, що надходили до юридичної консультації від громадян, підприємств, організацій і колгоспів за надання їм юридичної допомоги. У Положенні зазначалося, що кошти колегії адвокатів утворювалися з сум, які відчислювалися юридичними консультаціями від плати за надання юридичної допомоги та інших надходжень. Розмір відрахувань встановлювався загальними зборами членів колегії адвокатів, але не міг перевищувати 30 % суми гонорару адвоката, що надходив до юридичної консультації

4. Дисциплінарна відповідальність адвокатів і порядок оскарження дисциплінарних стягнень у цей період.

         У Положенні були врегульовані і питання дисциплінарної відповідальності адвокатів. Встановлювався перелік дисциплінарних стягнень (зауваження, догана, сувора догана, відсторонення адвоката від роботи на строк до шести місяців, виключення із складу колегії адвокатів).

    Положення про адвокатуру досить лаконічно встановлювало заходи дисциплінарного стягнення, порядок накладання, зняття і оскарження стягнень. Порушити справу про дисциплінарну відповідальність адвоката могли вищий орган колегії, її президія, а також голова президії. Але застосувати дисциплінарне стягнення вправі була лише президія колегії. Постанова про накладення дисциплінарного стягнення оскаржувалася загальним зборам у місячний строк з дня вручення адвокату копії постанови президії. Якщо така постанова була винесена президією колегії з порушенням чинного законодавства, то вона могла бути оскаржена і міністру юстиції республіки. Проте останній не вправі був змінювати чи відміняти постанову президії колегії. Він мав право лише припинити дію рішення і передати питання про дисциплінарну відповідальність органу колегії для нового обговорення.                     

    Виключення адвоката з колегії було можливо у випадках вчинення злочину, вчинків, що ганьблять звання адвоката, порушення правил внутрішнього розпорядку колегії адвокатів. Прийом до складу колегії і виключення з неї здійснювала Президія колегії адвокатів, рішення якої про виключення та відмову у прийомі в члени колегії могли бути оскаржені комісару юстиції республіки, а рішення комісара — наркому юстиції СРСР, рішення якого було остаточним.

Copyrigcht © 2015 Юридическая консультация Толмачевых
Яндекс.Метрика